Голодний ситого не йме...
А ситим не знайомий голод...
В свій час спитають і мене:
Чому рядки твої – не молот?
Яким би вдарити у дзвін,
Безпечним прогриміть на сполох...
Очистіть душі! - плаче він,
Бо гріх нас прагне, наче молох.
Чом твоє слово, мов струна,
Що залишає люд байдужим?
Чом не натягнута вона,
Й вогню нема у слові, друже?
Щоб освітити шлях нозі;
Щоб: Вихід де ж ти? – не звучало
Тобі нести, немов слузі,
Господнє небо дар цей дало.

04.02.2002 р., м. Київ*