Я гіркоти напився, як вина,
Чому вона? Чому вона одна?
Чому мені, і де моя вина,
Що кожен раз по вінця? П’ю до дна.
Її я п’ю, по ніздрі, вже тону;
Господню волю- долю не кляну;
Повітря свіжого я радісно вдихну,
Але до цього я пізнаю глибину.
І скуштував її я за життя;
Те що гірчить, я того не боюсь;
Вона мені загострить почуття-
Лиш ними з вами люди поділюсь.
Людині треба випить гіркоти,
Щоб оцінити краще поміж нас:
В час успіху, чи як шкребуть коти
В твоїй душі від зради і образ.
І чим раніше покуштуєш ти
Цей еліксир-прививку від дурниць –
Для інших вже не зробиш гірко ти
І збережеш тепло знайомих лиць.

20.06.97 р., м. Київ.