Я з сумом їду в край – чужину,
Не зможу там тебе забути
Омріяну мою єдину
Можливо відстань дасть збагнути.
Що там робитиму без тебе
Я, мов без матері малеча?
Твої лани підперли небо,
Де лине клекіт-дзвін лелечий.
І будеш звати, наче мати,
До хат білявих серед вишень,
Де зміг наснагу я надбати,
Для творчого натхнення кисень.
Щоб не забути, буду жити
З надією в чужій країні,
В піснях, думках своїх тужити,
До тебе линуть Україно.
Я розмовлятиму з тобою,
Бо ти навіки будеш в серці;
Воно ж наповниться журбою,
Як перед вирієм лелеці.
На чужину від тебе лине
З надією вернутись знову;
І вернеться, як не загине,
І не забуде рідну мову!

01.07.97 р., м. Київ.