Затьохкав соловей... І з ніченьки спаде
Із тиші зіткане незриме покривало,
Він світу сповістить: Весна, чарівна, йде,
Кохайтеся щомить, життя для цього мало.
І дерево старе, що думало - засне
На віки-вікові, як стужа наступила.
Та ось тепло прийшло і сонечко ясне
Підняло сокохід, як птаха його крила.
Що мало – ожило, убралося в красу,
Підняло на крило й мене, моє кохання.
Як таїну небес, його тобі несу
Із всіх земних доріг... І в радості чекання.

17.05.2000 р., м. Київ.