Куди, поете, ти направиш хід
Для дум своїх?.. Які світи безкраї
Тебе чекають, щоб відкрити цвіт
Гармонії, що квітне серед раю?

Що ти візьмеш для себе і для нас?
Із квітів-чарів створиш свій віночок,
Подібно діамантам для прикрас,
Серцям на подив, для синів і дочок.

Щоб чистими, без бруду і брехні
У тих словах, що серцю небайдужі,
Прийшли до нас на дивнім полотні -
Не взяв би час , ні спека їх, ні стужі.

Поети залишаються, як знак
Епох, відгомонівших наче хвилі;
Їх нові весни зустрічають так,
Немов птахів, що клич несуть у вирі.

У хвилях тих - мелодія і звук,
Є відгук диву із крилатих літер,
Які мов стріли, що спускає лук:
До душ людських їм напрям - не на вітер.

Щоб їх нести до скону наших літ,
Слова мов жар,що серце наше крає;
У них – плоди, що Дар несе як звіт
До неба, що поетів обирає.

20-31.03.2005 р., м. Київ.